Допомогти сайту
Актуально
Досвідчений РІЄЛТОР
м.Бровари та район
тел. (067) 192 52 18
Погода у Броварах
Погода
Авторізація
Календар публікацій
«    Травень 2021    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 
Наша група у ФБ
25 кві 21:57Блоги / Актуально


ЖІНКА З ГОЛУБИНОЮ ДУШЕЮ...





 Марія Овлієнко 
 Краєзнавиця, почесна громадянка міста 


Минають дев'ятини з часу відходу у вічність Р. С. Кайдан

Коли невидиму межу між світами перетинає душа когось із нашої кровної чи духовної рідні, щоразу для нас це трагічна несподіванка. Так сталося і з нашою посестрою Раїсою Степанівною Кайдан (Щербаковою).

Її душа відійшла в засвіти 15 квітня 2021 року. Здавалося б, Бог не обділив її віком, адже згаснути на 90-му році життя дано не кожному. Раїса Степанівна трималася бадьоро, мала багато творчих планів. Ми були впевнені, що вона топтатиме ряст бодай років до ста. Проте сталося інакше...
Засідання "Криниці" у лютому 2021 року

Раїса Степанівна Кайдан − корінна жителька Броварів. Дівчинка, що прийшла у світ голодного 1932 року, змалку цікавилася всім, що діється в рідному містечку. Її цікавість підігрівав батько, який придбав фотоапарат, коли доньці було лишень три чи чотири роки. Він устиг зафотографувати Петро-Павлівську церкву перед самим її знищенням радянською владою − ще у звичному вигляді, та вже без хрестів (за різними даними, 1935 чи 1936 року). Цю раритетну світлину ретельно зберегла Раїса Степанівна. Завдяки їй ми маємо ще одну історичну світлину − сад на території нинішньої ЗОШ № 1 із силуетами страчених нацистами броварців на шибениицях (1941 р.). Родина Кайданів жила на Розвилці, отож Шевченків сквер із дитинства вабив Раю. У родині збереглася світлина броварської громади 1925 року біля погруддя Тараса Шевченка. Підліток, який припав до Кобзаря, − Степан Кайдан, майбутній батько її майбутньої. Тут у пору її раннього дитинства стояла Свято-Троїцька церква, поблизу якої до Другої світової війни роївся людьми П'ятницький базар, а через дорогу височів ошатний Петро-Павлівський храм із загадковим церковним погостом. Згодом на місці зруйнованої Петро-Павлівської церкви збудували школу № 1, у якій Раїса Кайдан здобула середню освіту.

З часом зацікавлення Раїси Степанівни історією рідного краю зростало, не згасло воно і з заміжжям та народженням дітей. Здобувши педагогічну освіту, вона працювала в лабораторії Броварського заводу порошкової металургії, аби заробити квартиру, бо сама піднімала доньку й сина, яких неймовірно любила. Потім так само неймовірно любила онуків. З часом роками доглядала хвору жінку за успадкування маленької однокімнатної квартири. Жила скромно, але мала незалежність, яку надзвичайно цінувала. Про все мала свою думку, на все дивилася своїми очима.
Засідання "Криниці" у 2019 році 

Раїса Степанівна писала численні краєзнавчі замітки до місцевої газети. Вона обійшла всі броварські водойми, записала розповіді про них від старожилів і опублікувала великий матеріал про водні об'єкти Броварів у "Новому житті". Писала вона й про трикотажну фабрику (її колишнє приміщення біля Розвилки), і про броварський трамвай, і про рідну першу школу, і про проблеми підтоплення... Особливою сторінкою її життя став збір матеріалів від старожилів про Голодомор 1932 − 1933 рр. У 2008 році, коли Броварський музей збирав матеріали про Голодомор у Броварях, Раїса Степанівна долучилася до цієї роботи. Записані нею спогади опубліковані разом з усіма зібраними в місті матеріалами у виданій мною книжці про Голодомор "Фрески голоду" ("Українська ідея", 2017).

Раїса Степанівна була неординарною особистістю: зовні спокійна, тиха, урівноважена, та коли йшлося про принципові речі, перебороти її не міг ніхто. Якось у час ремонту моєї квартири я ціле літо ночувала в пані Раїси. Вона вразила мене своєю організованістю, силою волі. Її ранок починався з розтирання мочок вух, масажу пальців рук, живота. Далі йшла тривала фундаментальна зарядка. І так роками! А ще вона правильно й раціонально, хоч і дуже скромно, харчувалася, робила дихальні вправи.

З часу створення в місті музею (1981) Раїса Кайдан брала участь у всіх його заходах, була другом і порадником його працівників. Особливо тісною стала ця співпраця з приходом на посаду директора музею Віктора Корявого. Вона підтримала мене в багаторічній війні за написання назви нашого міста в історичному варіанті Броварі, а не штучному радянському Бровари: принесла свій табель за 4-ий клас, у якому чітко написано м. Броварі.
Раїса Кайдан на святкуванні свого 80-річчя. Фото зі сторінки краєзнавчого музею 

У часи активної боротьби за незалежність Раїса Степанівна стала членом Товариства української мови імені Тараса Шевченка, співпрацювала з Народним Рухом. У 2015 р. вона увійшла до робочої групи з підготовки пропозицій до процесу декомунізації. Пані Раїса цікавилася політичними подіями, вболівала за хід російсько-української війни, вдумливо й патріотично голосувала під час виборів різних рівнів.
Особлива сторінка життя Раїси Степанівни − її належність до Броварського літературно-мистецького об'єднання "Криниця" протягом двох з половиною десятиліть. На засіданнях усі читали вірші, прозу, а вона − свої краєзнавчі розвідки. Роками роздавала криничанам світлини засідань, поповнюючи таким чином наші особисті архіви. Тепер вони нагадують нам про цю світлу душею, завжди усміхнену жінку. Раїса Степанівна намагалася допомогти кожному з нас у складних ситуаціях. В останні дні життя вона вболівала за тополі в одному з міських дворів, просила зібрати підписи на їхній захист.

Я вклоняюся нашій старшій товаришці за мужність і стійкість у боротьбі за українську церкву. Так переживати за отримання Україною Томосу й так радіти за українську церкву, маючи в родині священників Московського патріархату, може тільки надзвичайно сильна й переконана людина. До останнього дня вона була парафіянкою Покровської церкви та церкви Святого Тарасія Константинопольського Православної церкви України.

Остання наша розмова була про краєзнавство. У переддень відходу вона сумувала, що має важкий гріх: не закінчила краєзнавчої роботи, не видала книжечки про броварців, про краєзнавчі знахідки, про свій славний рід.
Не можу повірити, що на цьому світі наші душі більше ніколи не перетнуться. Попри силу і стійкість, ця жінка мала душу голубки. Її голубина душа зараз кружляє над рідним містом, над нашими душами, над Україною. Прощайте, голубко! Прощайте навіки... Вірного Вам ангела в засвітах!
За дорученням криничан та музейників з любов'ю і сумом


Марія Овдієнко
 
 
 
,
 

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями!



Друзі, сподобалася стаття? Допоможіть нам стати краще.

Допомогти Бромедia

Додати коментар
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail:
Код:
оновити, якщо не видно коду
Введіть код:
Вci новини
Ми у Facebook


Курс валют



Допоможіть нам
Ми повністю незалежне видання.
У нас немає інвесторів і спонсорів. Тому нам дуже потрібна Ваша фінансова підтримка.
Нам допоможе кожна гривня.

Допоможіть нам стати краще.