Броварські «Ігри престолів»: чому ми опинилися у політичній кризі та як з неї вийти

Упродовж кількох тижнів в Броварах відбувалася «гостра політична криза», внаслідок якої «Команда Ігоря Сапожка «Єдність» позбулась своїх «політичних партнерів», а міська рада обрала нового секретаря. Після карколомних подій робота міської ради та виконкому пожвавилася, але до завершення політичної кризи ще далеко. Що стало причиною цих раптових подій та як подолати цю кризу у майбутньому – читайте у авторському матеріалі. 
 
Політична криза: причини та початок
 
Те, що в міській раді відбувається щось незвичне, стало зрозуміло із графіку проведення сесій міської ради: «чергові сесії» «раптово зникли» ще у вересні (хоча дати їх проведення затверджуються рішенням міської ради на півріччя наперед). Також міську раду почали аномально ретельно охороняти – інколи навіть від депутатів міської ради. 
 
Не є секретом, що з депутатами велись наполегливі перемовини: створення депутатської групи з 10-х депутатів – безпосередній результат таких перемовин. 
 
Основна причина політичної кризи – «нестійка та неприродна» конструкція «головного політичного союзу» у міській раді. Провідна політична команда в раді складалась з трьох партій: «Команди Ігоря Сапожка», «Удару» та ВО «Батьківщина» - та була поділена суворо навпіл між Ігорем Сапожком та Віктором Поліщуком. Тобто ці два гравці мали по 50% депутатів як у партійних списках на виборах, так і в раді за підсумками виборів. Але від самого початку було зрозуміло, що переможе хтось один - більш «досвідченим» у політичній боротьбі виявився Ігор Сапожко. 
 
Те, що залишиться хтось один, було зрозуміло одразу, але щось мало трапитися, щоб «політичний союз» вибухнув та розколовся. «Першим результатом», активізації процесів у раді стало утворення депутатської групи «Конструктів». Безумовно, міський голова знав про ці перемовини та процеси. Але оголошення секретарем міської ради «політичної заяви» про створення тимчасової контрольної депутатської комісії під час сесії 17.11 все одно виглядало несподівано та зухвало. Голосування щодо створення контрольної комісії засвідчило створення «нової більшості» в міській раді. За підсумками цієї сесії міській голова втратив контроль над депутатами кількох фракцій і навіть - своєї власної фракції. 
 
Таким чином, «рішучий крок» на розкол фракції публічно зробив саме Сергій Богуцький на сесії міської ради 17 листопада. Звісно, робив він це з повною впевненістю, що контролює більшість в раді. Але що спровокувало його йти «ва-банк»? 
Ніхто з топ-політиків нашої громади публічно не коментував політичну кризу та не звертався до своїх виборців з поясненнями, що відбувається. Тому можемо лише міркувати про мотиви цього вчинку, спираючись на свій досвід та спостереження за розвитком ситуації. 
 
Отже, «політичний союз» Ігоря Сапожка та Віктора Поліщука, що визначив склад чинної міської ради, базувався на «плановому транзиті влади», і це була непогана ідея. У 2025 році Ігор Сапожко закінчить свою 4-ту каденцію у владі і матиме рівно 20 років безперервного стажу на керівній посаді у Броварах. З будь-якої точки зору 20 років – це надто багато. Тому «пропозиція» «добровільно» передати владу наступнику, наприклад, в особі Сергія Богуцького, виглядає природно. А впродовж чинної каденції «наступник» мав опанувати всі нюанси управління громадою, напрацювати бачення та розуміння процесів. В обмін на «м’який транзит влади» Віктор Поліщук долучився до фінансування виборів у 2020/2021 роках і врешті-решт забезпечив переконливий результат на місцевих виборах. 

 
Але, здається, Ігор Сапожко «передумав» віддавати владу добровільно. 
 
Про це свідчить зокрема створення «нового центру» адмінресурсу у вигляді управління культури, сімї та молоді (рішення ухвалено в липні 2022 року). Очолити управління мала Аліна Ярмоленко - № 10 Команди Ігоря Сапожка, а саме управління в силу посадових обов’язків має гарний потенціал для формування потрібної соціальної бази на наступні вибори. 
 
Про потужний розрахунок на адмінресурс переконливо засвідчив старт передвиборчої кампанії Марини Сапожко, що розпочалась на початку листопаду. З 4-х засновників її благодійного фонду «Юнайтед24.Броварщина» дві організації – це багаторічні, перевірені багатьма виборами «стовпи адмінресурсу»: ГО «Броварська міська організація ветеранів» та Броварська міськрайонна організація товариства Червоного Хреста. Ігор Сапожко, якому масове застосовування адмінресурсу допомогло виграти не одні вибори, укотре вирішив, що прощатися з владою не має сенсу, поки є доступ до адмінресурсу. 

Таким чином, явні плани "залишатися при владі" спровокували "гостру фазу" політичної кризи. 


Бумеранг завжди повертається 
 
Варто зауважити, що в Ігоря Сапожка специфічне ставлення щодо «передачі влади» загалом, так і до посади секретаря міської ради зокрема (хто б не посідав цю посаду). 
 
Усе почалось у далекому 2008 році, коли більшість у міській раді під головуванням Ігоря Сапожка та Ігоря Трощенка «висловила недовіру» законно обраному міському голові Віктору Антоненку. А потім реалізувала власний політичний сценарій, блокуючи призначення виборів нового очільника міста через рішення судів. 
 
План «заколотників» спрацював: два роки – з 2008 по 2010 роки відбувалася відчайдушна пропаганда, яка мала на меті «підвищити впізнаваність Ігоря Сапожка» з нуля до рівня, що забезпечив би перемогу на виборах. Тоді без «сприяння Ігоря Сапожка» «сонце не сходило і трава не колосилась»: всі місцеві засоби масової інформації, включно з місцевим телебаченням, були підконтрольні владі і щодня транслювали цей меседж. 
 
Але, здається, ані масова пропаганда, ані така ж масова «гречка» на виборах 2010 року не гарантувала «впевненої перемоги потрібного кандидата». Тому вибори у Броварах в 2010 році стали, мабуть, одними з найбрудніших в історії України: свавілля та порушення прав кандидатів було так багато, що ті часи неодноразово згадували під час виборів у 2020 році. Тоді підконтрольна владі ТВК перешкоджала реєстрації десятків кандидатів. Практично всім, хто мав шанси бути обраним, зареєструватися кандидатом у депутати не дозволили (але дехто домігся реєстрації через рішення суду). Тоді ж не дали зареєструватися кандидатом на посаду міського голови реальному супернику Ігоря Сапожка – Дмитру Ратнікову. Фактично, ті вибори у громади вкрали. 
 
Але саме на тих «виборах» Ігор Сапожко вперше офіційно став міським головою і зміг вкоренитися до місцевої політики на десятки років. А вже за пару місяців після виборів-2010 був зареєстрований перший потужний бізнес: теща політика Світлана Коваль стала співзасновником ТОВ «Альянсінвестбуд», статутний фонд якого складав 18,48 млн грн по курсу 8 грн/долл. Отже, трійка засновників – Ігор Сапожко, Ігор Трощенко та Олександр Михайлов внесли до статутного фонду по …750 тис.долл США. Це лише частина того, що партнери по бізнесу і депутати міської ради 2006-2010рр. встигли «заробити» під час «масового розподілу» землі впродовж 2006-2008 років.
Золоті були часи – в усіх сенсах слова. 
 
Прочитати детальніше можна тут: Броварська нерухомість родини Ігоря Сапожка
 
Таким чином, з одного боку Ігор Сапожко завдяки відстороненню законно обраного міського голови у 2008 році та виборам 2010 року зміг на довгі роки закріпитися при владі. З іншого боку, ті події завдали «невиправного удару» по психіці політика, він почав боятися зради і приділяти надто велику увагу «особистій відданості». Концентрація уваги на «особистій лояльності» замість професійної компетенції оточення має «рокові наслідки» для якості місцевого самоврядування у Броварах. 
 
Тому «природна недовіра» до посади секретаря міської ради походить з 2008 року. І саме цим пояснюється «безпрецедентно тривала» секретаріада у 2015-2016 роках. Міський голова надто ретельно пильнує до того, щоб на посаді секретаря міської ради не опинилися людина, що має власні політичні амбіції або хист до політичної гри. 

Щодо Сергія Богуцького на посаді секретаря та «другої людини в ієрархії влади», то не має жодних сумнівів, що його кандидатура була ретельно обговорена та узгоджена між політичними союзниками ще до початку виборів-2020. Ігор Сапожко, безумовно, знав заздалегідь, що Сергій Богуцький – ймовірний його наступник на посаді. Але прагнення до збереження влади взяло гору, і на певному етапі досвідчений політик «передумав» поступатися посадою і «ділитися досвідом». «Плановий транзит влади» опинився під загрозою, довелося реалізовувати сценарій «екстреного транзиту влади». Але сценарій не спрацював і команда Сергія Богуцького-Віктора Поліщука була усунута від влади.  
 
Чи реально вийти з політичної кризи
 
Наразі процес «зясуваня стосунків» триває в судах. Затягування часу вигідно команді Сергія Богуцького: до остаточного рішення суду семеро нових депутатів, підконтрольних Ігорю Сапожко, не зможуть стати до виконання своїх обов’язків. Але яке б рішення не ухвалив суд, запекла політична боротьба – в першу чергу між колишніми політичними  партнерами – не припиниться. 
 
Окрім причин політичної кризи, перерахованих вище, є більш глибинна причина, не очевидна на перший погляд. Незважаючи на гостру кризу, що триває понад два місяці, жодна із сторін публічно не прокоментувала свою позицію та не звернулась до своїх прихильників. Більше того, ситуація майже не коментувалась у місцевих ЗМІ (отже, мало хто в Броварах взагалі зрозумів, що відбулось). На нашу думку, причина політичної кризи набагато глибша і зумовлена …вельми сумнівною легітимністю влади. 


Обидві сторони конфлікту чудово усвідомлюють, що до влади їх не обирали. Отже, їх присутність у владі трималася виключно на домовленостях про «розподіл влади», а тепер домовленості «обнулилися». Монобільшість у міській раді утворилась завдяки ретельній та «творчій» роботі юристів на виборах, які запропонували використати «відносно легальні виборчі технології». Технології принесли «перемогу на виборах», але не принесли «реальних виборців», тому владі нема на кого спиратися і нема до кого закликати. Їх боротьба триватиме в юридичній площині та в соціальних мережах – переважно «силами» фейкових акаунтів - позаяк реальних прихильників в жодній із сторін надто мало. 
 
Під час підготовки матеріалу ще раз уважно вивчили результати останніх місцевих виборів, що переконливо свідчать про «застосування виборчих технологій». Жодного іншого пояснення, крім «масштабного застосування адмінресурсу», немає для 315 голосів, що отримала, наприклад Тетяна Тоцька (депутатка, не ховаючись, «відмічала» свій адмінресурс прямо на вході до виборчої дільниці в ЗОШ №3). Чим, крім адмінресурсу, можна пояснити 352 голоси підтримки Олесі Чернюк чи 430 голосів Олександра Михайлова? На тлі, наприклад, 69 голосів підтримки Григорія Голубовського чи 64 голосів підтримки Ольги Кунцевської? Олесю Чернюк в першому окрузі знають краще за Голубовського? Якою політичною чи громадською активністю в Броварах можна пояснити 399 голосів підтримки Сергія Богуцького, яким жодного дня не мешкав та не працював у Броварах? 
«Аномальну підтримку» виборців продемонструвала партія «Рідний дім», про яку за 6 тижнів до виборів ніхто у Броварах не чув та яка на 80% складається з незнайомих у Броварах прізвищ. Підтримкою виборців партія «Слуга народу» зобов’язана переважно Дмитру Ратнікову, який жодного разу фізично не зайшов до міської ради і відмовився від мандату ще до першої сесії міської ради. Не кажучи вже про те, що такі партії, як «Команда Ігоря Сапожка», Рідний дім, Слуга народу, УДАР, БЮТ не мають жодної партійної ідеології, не мають тісного зв’язку з обласними осередками та по суті давно є «партійними франшизами» для виборів (КІСЄ навряд чи можна вважати партією взагалі). 
 
В підсумку, 2/3 депутатів міської ради представляють не своїх виборців, а власників чи уповноважених ними керівників партійних франшиз. ЯКУ якість роботи ради можуть забезпечити такі депутати?! З яких можна «ліпити більшість» будь-якої конфігурації в будь-який момент, були б на це гроші. На жаль, цю причину політичної кризи можна виправити лише на наступних виборах.
 
Депутатів до наступних виборів ми не змінимо, але є дещо важливе, що можна зробити вже зараз. 
 
Як ми вже розібрали, до політичної кризи призвели плани Ігоря Сапожка та його дружини балотуватися й надалі. Проблемою для громади є не саме бажання балотуватися на 5-й термін при владі, і навіть не «консервація застою», який давно душить громаду. Проблема полягає в тому, що щонайменше за пару років до виборів ВСІ РЕСУРСИ громади будуть «підтягуватися під вибори» - а вибори до ВРУ відбудуться вже наступного року! 
 
Це означає, що відділи та управління міської ради, спортивні та культурні заходи, заклади освіти та колективи комунальних підприємств – всі так або інакше знову будуть спрямовані не на вирішення професійних завдань, а на пряму чи опосередковану участь у виборчому процесі. Замість вирішення давно наболілих проблем громаду знову поглинуть «хвилі популізму» та «відкладання рішень у довгу шухляду». Знову вся увага влади буде сфокусована не на проблемах громади, а на політичній боротьбі. 
 
У громади просто немає ресурсів на ще одну передвиборчу кампанію Ігоря Сапожка чи будь-кого з його родичів! 
 
Ми не маємо право вказувати Ігорю Сапожку, що він не повинен балотуватися. 
Проте ми маємо прийти до широкого суспільного консенсусу, що плани на чергове балотування не лише поглиблять політичну кризу, але створять проблеми для громади загалом, - а проблем у нас і так вистачає. На жаль, кілька глав держав сусідніх країн наочно продемонстрували, що відбувається із суспільством, яким керує очільник, який хоче балотуватися та керувати до кінця життя. 
 
Як такий консенсус реалізувати практично та юридично? 
 
Не потрібно заглиблюватися у «меморандуми», «ультиматуми», тиск чи таємні перемовини. Від міського голови цілком достатньо публічного оголошення депутатам про свої наміри не брати участь особисто чи через членів родини у виборах до будь-якого органу влади. Якщо є сильне бажання балотуватися, балотуватися можна – але не на території нашої громади і БЕЗ залучення адмінресурсу. 
 
Немає жодних сумнівів, що родина міського голови гарно забезпечена матеріально, має потужні зв’язки, досвід, бізнес-активи, тощо. Тому ніхто з них не «помре з голоду», не залишиться без роботи, бізнесу, житла чи статків. Варто визнати, що у Броварах – не в останню чергу завдяки незмінності влади впродовж 17-ти років – накопичилась велика кількість проблем. Прийшов час надати можливість їх вирішити вже наступній команді – ПЕРШІЙ в історії міста команді, яка виграє вибори БЕЗ АДМІНРЕСУРСУ чи підкупу. 
 
А ТРИ роки, що залишились до виборів, краще витратити на вирішення реальних проблем громади без схильності до популізму та на владнання особистих приватних справ у Броварах.  
 
Політична криза – як й будь-яка інша криза – це завжди можливість. Ми, як громада, не вийдемо на сталий розвиток, поки не прийдемо до консенсусу що на часі «повне перезавантаження» влади.

Головне фото - Броварська міська рада