На прохання "підкажіть, яка це маршрутка" часто чуємо: "ти що, сам не бачиш"?: про що говорили під час заходу до "Дня білої тростини" у
Міський культурний центр Захід на підтримку людей з вадами зору мав на меті привернути увагу до проблем цих людей на їх шляху інтеграції у суспільство. Організатор заходу - ГО
Організація незрячих людей, активних і незалежних яке засновано броварцями з вадами зору або взагалі позбавлених можливості бачити. Тому, хто як не вони, можуть розповісти про проблеми таких людей у Броварах.
Захід складався із "урочистої частини", під час якої керівник ГО "ОНЛАІН"
Василь Закревський вручив відзнаки "партнерам" своєї організації. Серед партнерів були місцеві підприємці, музиканти, спортсмени, чиновники, депутати, люди творчих професій - всі, хто долучався до роботи ГО та підтримував її. З того, що таких людей було багато, можна судити про рівень комунікабельності очільника ГО ОНЛАІН Василя Закревського та його команди. Неодноразовий параолімпійський чемпіон з плавання Олексій Федина назвав Василя "почесним громадянином м. Бровари" та нагадав, що про нього багато хто у світі знає, як про видатного спорстмена.
Далі була "творча частина" заходу під час якої присутні послухали співи під гітару, виступ дитячого колективу та вірші, написані хлопцем, який не бачить. Всі були зворушені.
Активності продовжилися у фойе Міського культурного центру, де волонтери громадської організації надали можливість відчути, як себе почуває людина, яка не бачить: діти та підлітки намагалися пересуватися з тростиною чи відрізняти на дотик овочі та фрукти. А також присутні намагалися написати кілька слів шрифтом Брайля.
Ну й, звісно, під час заходу говорили про проблеми людей з вадами зору. Найбільшою проблемою для них є "недружня та не організована" міська среда: особливо дошкуляють автомобілі на тротуарах, калюжі, які важко обійти, також небезпечними є бетонні полусфери чи "бетонні клумби" на тротуарах.
Особливо згадували про відсутність чи недостатність світлофорів із звуковими сигналами, мало де покладену тактильну плитку... Також велика проблема - це користування громадським транспортом: якщо у Києві назва маршруту та зупинок озвучується не всюди, то у громадському транспорті у Броварах ані маршрути, ані зупинки НЕ ОЗВУЧУЮТЬСЯ взагалі.
Саме через це люди з вадами зору є дуже вразиливими та потребують як підтримки, так і толерантного ставлення. Все ще на запитання підказати місце зупинки чи вулицю, можна почути: "ти що, не бачиш?". Часто відповіді не почуєш взагалі - багато людей користуються навушниками, і запитання просто не чують - а тому не ігнорують прохання про допомогу...
Дехто не має уявлення, що означає "біла тростина" в руках людини з порушенням зору - а тому можна почути: "ти що, міни шукаєш"? Отже, питання толерантності - все ще залишається дуже актуальним. Особливо з врахуванням, що інвалідність людини не завжди помітна з першого погляду або людина не акцентує увагу на своїх вадах...
Все більше людей з інвалідністю роблять вибір не залишатися у стінах своєї оселі, а виходити та намагатися соціалізуватися, намагатися бути незалежними від стороннього догляду. Тому їм потрібна ваша не нав'язлива допомога, а інколи - просто доброзичливість, привітність, ввічливість. Таких людей серед нас багато!
Будьте толерантні одне до одного!
